Щоденник "винахідника" велосипедів

Мені просто так здається

Previous Entry Share Next Entry
Удивительно точные слова нашла Катя
sver40k


Не запитуй, хто він. Один собі. Є і є.



Підвернувся, знайшовся, стався, не ловить ґав,



не ламає мене, не занурює у своє,



обіймає спокійно, ніби змія-удав.



Якби міг, ти мене йому, звісно би, не віддав.



Чи волів би йому розповісти, як все було?



Про нічні міста і зустрічних авт золоті вогні.



Спільна пам’ять зло, а окрема – подвійне зло.



Забуваю чужі квартири незамкнені, добрі сни,



Бордінг-паси, температуру, критичні дні.



Забуваю, як внутрішня відстань зростала між



Наших днів, розбавлених сонцем один на два.



Як захований у подолі іржавий ніж,



Як гнила вода, як важка з недосипу голова,



Як недбало латинками писані злі слова.



Пожалій мене, слухай, пусти забути і бути з тим,



хто вже від початку безболісно став чужим.



Голуба вода, голубе це світло нічне.



Начаклуй чи наплач собі, лиш не займай мене.



Не з’являйся, прошу, ніколи, ніколи не.




опубликовано с помощью tumblr на MEDIA MANIAC


?

Log in